Останнім часом однією з найбільших міжнародних проблем України є так зване “інтелектуальне піратство” – масове використання (а почасти і виробництво) контрафактних творів, зокрема – комп’ютерних програм.

Ця проблема породжує масу похідних. З одного боку це – міжнародні претензії до України на дипломатичному рівні, санкції по експорту української продукції до країн Європейського Співтовариства та до інших регіонів. З іншого – необхідність силових дій (перевірки, конфіскації, штрафи) щодо власного бізнесу і перш за все – державної сфери, де, згідно даних статистики, кількість неліцензованих комп’ютерних програм сягає за 90 відсотків.

Законопроект пропонує швидкий та відносно безболісний для бюджету (тобто дешевший, ніж ліцензійні виплати всім західним виробникам комерційного програмного забезпечення) спосіб вирішення проблеми – для програмного забезпечення комп’ютерної техніки.

Суть полягає в тому, що перед застосуванням жорстких “каральних заходів” (які нині широко застосовуються) – держава повинна запропонувати власним підприємствам, бізнесу та громадянам взагалі – альтернативні рішення, які не зводилися б виключно до лобіювання інтересів тих або інших закордонних виробників програмного забезпечення.

Подані документи описують механізм та кроки, в результаті яких в Україні в найкоротші строки і в масовому вжитку може з’явитися альтернативне ліцензійне програмне забезпечення, яке за ціною практично не відрізняється від неліцензійних (“піратських”) програм, і таким чином прийнятне у всіх випадках, коли підприємство або громадянин не можуть дозволити собі придбання дорогого закордонного комерційного програмного забезпечення.

Принагідно комплекс пропонованих заходів вирішує – повністю або частково – ряд інших “гострих” питань – як-от:

– відсутність програмного забезпечення, відкритого для детального вивчення і відповідно ліцензованого (“з відкритим кодом”) у сферах освіти та науки;

– широка доступність суспільно-важливої інформації для населення та створення реальної бази для проектів на кшталт “електронного уряду”;

– відповідність інформаційних стандартів потребам силових відомств;

– відродження української індустрії програмного забезпечення;

– відповідність останнім міжнародним стандартам та тенденціям у сфері розвитку програмного забезпечення.

Загальновідомо, що Україна займає 4 місце в світі за кількістю дипломованих та сертифікованих фахівців у сфері інформаційних технологій.

Загальновідомо, що більшість тих фахівців або емігрує за першої можливості, або працює в офшорних “шарашках” на Захід, за копійки. І що таким чином АБСОЛЮТНО ВСІ ГРОШІ, які наша держава витратила на їх навчання – доконечно і безповоротно вилітають в трубу, а рідне міністерство освіти та науки в результаті, хоче того чи ні – працює на закордонні технологічні корпорації.

Загальновідомо, що існує так зване “Вільне програмне забезпечення” або “програмне забезпечення в відкритим кодом” – яке розпосвюджується за дуже ліберальними ліцензіями і є, на відміну від ПЗ великих західних корпорацій, відкрите для будь-якого вивчення, застосування, копіювання, і для внесення будь-яких, необхідних для національних завдань, змін.

Загальновідомо, що державний і особливо освітній сектор таких країн, як Індія, Китай, Перу, а навіть і Франція, Англія, Німеччина – переходять на таке загальнодоступне і демократичне програмне забезпечення, інвестуючи з бюджету ВЛАСНИХ, а не ЧУЖИХ розробників.

Коштів, потрібних для легалізації вкраденого українськими користувачами держсектору ПЗ від великих “пропрієтарних” компаній навіть в обсягах одного міністерства – вистачило б на те, щоб організувати держзамовлення власним фахівцям на необхідне програмне забезпечення, і організувати держзамовлення на лазерні диски з легальними програмами для власних заводів за ціною теперішніх “піратських” дисків, тобто по 12 гривень замість 200 - 500 доларів за комплект ПЗ. І вирішити проблему з так званим “піратством” в корінні, піднявши сферу розробки програмного забезпечення і припинивши безглузду еміграцію висококласних фахівців.

Звісно, для такого кроку потрібна певна політична воля.

З надією на існування такої – до Верховної Ради подано цей законопроект і відповідні супровідні документи.