|
Проект
Вноситься народним депутатом України
Олійником Борисом Іллічем
(на заміну раніше поданого)
Посвідчення №299
Закон про використання Відкритих і Вільних форм інтелектуальної власності, Відкритих форматів даних та Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі господарства
Закон розблоковує можливість використання в державному секторі нових для українського законодавства типів інтелектуальної власності, зокрема на програмне забезпечення, та вводить до законодавчого поля України відповідні терміни.
Закон визначає пріоритетну державну політику в галузі виробництва, розповсюдження та використання програмного забезпечення для державного сектору; принципи, за якими органи державного управління зберігають та адмініструють суспільно-важливу інформацію; умови, на яких підприємства та організації державного сектору надають громадянам публічну інформацію, формати такої інформації, а також створює гарантії доступності для громадян публічно-значимої інформації.
Закон також визначає умови, за якими підприємства та організації державного сектору народного господарства отримують реальну можливість придбати (або отримати на інших умовах) та (або) використовувати виключно ліцензійне програмне забезпечення.
Закон створює реальні умови для припинення піратства програмного забезпечення, а також запобігає утворенню монополій при постачанні програмного забезпечення та інтеграційних рішень у сфері інформатизації до державного сектору.
Стаття 1. Визначення термінів
1.1. Термін "Інтелектуальна власність" – використовуються в розумінні, застосованому в Книзі Четвертій ("Право інтелектуальної власності") Цивільного Кодексу України.
1.2. Терміни "Об'єкт інтелектуальної власності" та "Суб'єкт інтелектуальної власності" – використовуються в розумінні, визначеному відповідно в статтях 420 та 421 Цивільного Кодексу України.
1.3. Термін "Особисті немайнові права на об'єкт інтелектуальної власності" використовується в розумінні статті 423 "Особисті немайнові права інтелектуальної власності" Цивільного Кодексу України, зокрема як "право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності".
1.4. Термін "Майнові права інтелектуальної власності" використовується в розумінні статті 424 "Майнові права інтелектуальної власності" Цивільного Кодексу України, зокрема як "право на використання", "виключне право дозволу на використання", та будь-які "інші майнові права, встановлені законом".
1.5. Угода приєднання – угода, умови якої визначає лише одна зі сторін; інша сторона може або приєднатися (пристати на умови угоди в цілому), або відмовитися від використання (приєднання до) об'єкту угоди.
1.6. Ліцензія (в рамках цього Закону та пов'язаних з ним документів) – формалізований дозвіл на право використання об'єкту інтелектуальної власності, що детально описує права і обмеження, встановлені суб'єктом інтелектуальної власності (автором та (або) власником) для користувача об'єкту інтелектуальної власності.
1.7. Закрита (або ж "пропрієтарна", від від “property” – право власності, володіння, або ж "звичайна") інтелектуальна власність – інтелектуальна власність, суб'єкт права якої (автор та (або) власник) зберігає за собою всі основні майнові та немайнові права на об'єкт інтелектуальної власності.
1.8. Вільна інтелектуальна власність – інтелектуальна власність, щодо якої допускається вільне використання об'єкту власності. Це означає, що суб'єкт права Вільної інтелектуальної власності (автор та (або) власник) зберігає за собою лише всі або частину особистих немайнових прав на об'єкт інтелектуальної власності; майнові ж права інтелектуальної власності передає у відкрите (вільне) суспільне користування, на основі не складнішій, ніж простий договір приєднання.
1.9. Відкрита інтелектуальна власність – інтелектуальна власність, щодо якої допускається вільне отримання та вивчення об'єкту власності. Це означає, що суб'єкт права якої (автор та (або) власник) передає у відкрите (вільне) суспільне користування вичерпні дані про склад, структуру та побудову об'єкту інтелектуальної власності (наприклад, код комп'ютерної програми), на основі не складнішій, ніж простий договір приєднання.
В юридичній практиці Відкрита інтелектуальна власність як правило (але не завжди) є водночас і Вільною, зокрема через трактування вивчення як способу використання.
1.10. Відкрита та (і) Вільна інтелектуальна власність – інтелектуальна власність, що поєднує риси Вільної та Відкритої інтелектуальної власності. Це означає, що користувач об'єкту такої інтелектуальної власності отримує права не менші, ніж копіювання, вивчення, модифікації та використання об'єкту інтелектуальної власності для будь-яких цілей – на основі не складнішій, ніж простий договір приєднання.
1.11. Відкрита (Вільна) інтелектуальна власність – узагальнений термін, що використовується для визначення всього спектру об'єктів Вільної та (або) Відкритої інтелектуальної власності.
1.12. Проміжні типи інтелектуальної власності – типи інтелектуальної власності, які передають у відкрите (вільне) суспільне користування не всі, а лише частину майнових прав суб'єкта інтелектуальної власності.
1.13.“Програмне забезпечення” (ПЗ) або “програма” – будь-яка послідовність інструкцій, що використовується для керування цифровими даними, здійснює специфічне завдання (роботу) або вирішує ту чи іншу проблему, та може бути переведена до бінарного (або іншого) виконуваного обчислювальною машиною коду.
1.14.“Виконання програми” – акт виконання інструкцій та (або) коду програми на будь-якому цифровому пристрої з метою реалізації відповідної функції.
1.15.“Користувач” – фізична чи юридична особа, яка безпосередньо використовує програмне забезпечення шляхом його виконання.
1.16.“Код програми” (“програмний код”, “вихідний код”) – повний набір команд, інструкцій і специфікацій (зокрема і на формалізованих мовах програмування), створених або згенерованих для початкового варіанту програми чи в процесі її подальшої зміни, зокрема цифрові бібліотеки, специфікації, вхідні дані, описи і будь-які інші елементи – що принаймні (але не виключно!) допускають автоматичне переведення (компіляцію) їх до форми машинного виконання.
1.17.“Відкритий програмний код” – Програмний код, що є Відкритою інтелектуальною власністю, і знаходиться під ліцензією Відкритого (Вільного) типу. Як виключення, з такого коду можуть бути вилучені ті інструменти, елементи, бібліотеки і програми, які самі поширюються як Відкрите (Вільне) програмне забезпечення та легко доступні з відкритих джерел.
1.18. Відкритий технічний стандарт (на дані, протоколи обміну, формат зберігання, тощо) – технічний стандарт (алгоритм, спосіб представлення, кодування тощо), який відповідає умовам:
– є затверджений (сертифікований) у якості міжнародного стандарту або підмножини міжнародного стандарту (для національних технічних стандартів) однією з міжнародних стандартизаційних організацій (IEEE, ISO, тощо);
– повна технічна документація на стандарт знаходиться в публічному доступі;
– не існує обмежень на використання даного стандарту.
1.19. Відкритий протокол обміну даних – будь-який протокол обміну даних, що відповідає Відкритим технічним стандартам, і таким умовам:
– повна технічна документація на протокол знаходиться в публічному доступі;
– повний опис протоколу є відкритим;
– не існує обмежень на використання такого протоколу.
1.20. “Відкритий формат даних” – будь-який спосіб кодування цифрової інформації, що відповідає діючим відкритим технічним стандартам і таким умовам:
– повна технічна документація на формат знаходиться в публічному доступі;
– повний опис формату є Відкритим;
– не існує заданих розробниками (стандартизаторами) формату обмежень на виробництво, використання та розповсюдження програм, що могли б застосовувати дані, кодовані відповідно до даного формату.
1.21. “Вільна” ліцензія на програмне забезпечення – будь-яка ліцензія на програмне забезпечення, що гарантує користувачеві права та можливості використання програми, не менші, ніж такі:
– використання програми для будь-яких цілей;
– доступ до програмного коду;
– будь-які дослідження механізмів функціонування програми;
– можливість використання механізмів (принципів) функціонування і будь-яких довільних частин коду програми для створення інших програм та (або) адаптації до потреб користувача;
– можливість копіювання (тиражування) і публічного поширення копій програми;
– можливість зміни і вільного поширення як оригінальної програми, так і зміненої, за тими ж умовами, під які підпадає і оригінальна програма.
1.22. “Вільна” програма”(“Вільне програмне забезпечення”) – програма (програмне забезпечення), що відповідає вимогам Вільної інтелектуальної власності та підпадає під умови Вільної ліцензії.
1.23. “Відкрите програмне забезпечення” – програмне забезпечення, що відповідає вимогам Відкритої інтелектуальної власності та Відкритим стандартам.
1.24. “Відкрите (Вільне) програмне забезпечення ” – у рамках цього закону та пов’язаних з ним документів – узагальнюючий термін, що включає поняття Відкритих стандартів, Відкритих протоколів, Вільного програмного забезпечення, Відкритого програмного забезпечення, та програмного забезпечення, що розповсюджується за всіма прийнятними для держсектору типами вільних/відкритих ліцензій, поза залежністю від незначних особливостей кожного конкретного типу ліцензування.
1.25. “Закрите програмне забезпечення”, “Закрита програма” (ще – “Пропрієтарне програмне забезпечення” від “property” – право власності, володіння) – ПЗ, на яке зберігається право закритої (пропрієтарної) інтелектуальної власності.
Придбавши закрите ПЗ, користувач отримує лише обмежене право користування ним. Як правило – заборонений або закритий доступ до коду, заборонене внесення будь-яких змін, виконання більш ніж на одному засобі обчислювальної техніки, тиражування і розповсюдження, перепродаж, копіювання, тощо.
1.26. “Носій” (ще – “Комп’ютерний носій”) – будь-який пристрій для запису та зберігання комп’ютерної (цифрової) інформації (дискета, лазерний диск, картридж з магнітною стрічкою, жорсткий диск, флеш-пам’ять, тощо).
1.27. “Портування” (у певному контексті інколи ще –“Трансляція”, “Перенесення”) – процес переводу програмного забезпечення з одного середовища виконання в інше. (Середовищем виконання програми є комп’ютерна операційна система або апаратна (апаратно-програмна) платформа.
1.28. “Компіляція” – процес формування програмного продукту з вихідного коду. Переведення програми з тексту на тій або іншій формалізованій мові програмування до вигляду (найчастіше) бінарного файлу, що може виконуватися процесором комп’ютера. Власне кажучи – процес виготовлення робочої копії програми з коду, який написав програміст або група програмістів.
1.29. “Програмний продукт” – програмне забезпечення, що доступне у стані, готовому до застосування.
1.30. “Програмна бібліотека” – стала функціональна частина програмного коду, яка може використовуватись однією або кількома прикладними програмами, і містить набір процедур та функцій.
1.31. “Активи” – матеріальні та нематеріальні активи в розумінні Закону України “Про оподаткування підприємств” (#334/94 ВР) .
1.32. “Вартість володіння активом” – сума поточних витрат та інвестицій, які повинна здійснити юридична або фізична особа з метою придбання або створення, утримання, підтримання в належному стані та ліквідації (якщо це необхідно) ідентифікованого об’єкту в складі активів особи. Методика розрахунку вартості володіння відповідними активами встановлюється Міністерством фінансів України.
1.33. “Державна установа” – органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи і організації, що утримуються за рахунок відповідних бюджетів.
1.34. “Державні підприємства” – підприємства, які засновані на загальнодержавній власності – в розумінні визначень, даних в Законі про підприємства, Класифікації організаційно-правових форм підприємств, а також Господарському кодексі України.
1.35. “Наукові заклади” – науково-дослідні установи, вищі учбові заклади III – IV ступенів акредитації, заповідники, музеї-заповідники, тощо, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.
1.36. “Суб’єкти державного сектору” – органи державної влади, установи, підприємства, організації та заклади, наведені в п.п. 1.31 – 1.33 цього Закону.
1.37. “Специфічні потреби” (в програмному забезпеченні) – потреби основної або господарчої діяльності суб’єкту державного сектору, які не можуть бути задоволені стандартними або масовими програмними продуктами, наприклад операційними системами, пакетами офісних програм, програмами для електронної пошти та Інтернет, тощо, та потребують створення спеціального програмного забезпечення.
1.38. Терміни “Основна діяльність”, “Господарча діяльність”, “Балансова вартість”, “Інвестиції”, “Державні послуги” – використовуються в розумінні Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” (#334/94 ВР). Додатково, для потреб цього Закону, термін “Основна діяльність” у відношенні до суб’єкту державного сектору передбачає діяльність, пов’язану із наданням інформаційних та інших публічних послуг, не обов’язково платного характеру, а термін “Господарська діяльність” у відношенні до суб’єкту державного сектору – передбачає діяльність, не пов’язану із наданням державних послуг.
1.39 “Виробництво програмного забезпечення” – створення оригінального програмного забезпечення будь-якого типу, або доробка (модифікація) Вільного (Відкритого) програмного забезпечення для задоволення відповідних потреб.
1.40. “Промислове виробництво програмного забезпечення” – спеціалізоване виробництво (розробка) програмного забезпечення (за визначенням ст. 1.27) згідно актуальних методик та організаційних стандартів, прийнятих у сфері великого (промислового) виробництва.
(В рамках галузі виробництва ПЗ термін є характеристикою структурного рівня організації виробництва. Не має прямої кореляції з величиною колективу розробників, юридичною формою, обсягом фондів, типом бізнесу (малий, середній, великий) тощо; також не має прямої кореляції з виробництвом носіїв з програмним забезпеченням (примірників програм).
1.41. “Промислове виробництво носіїв з програмним забезпеченням (даними)”; “промислове виробництво примірників програм” – а) виробництво будь-яких носіїв з програмним забезпеченням (даними) на фабричному великотиражному обладнанні будь-якого типу; б) копіювання носіїв з програмним забезпеченням (даними) за допомогою дублікаторів, фабричного виготовлення або саморобних, призначених для запису за одну сесію запису більше, ніж п'яти примірників носіїв інформації (або носіїв з інформацією) будь-якого типу.
1.42. “Промислове виробництво носіїв (для) програмного забезпечення (даних)” – виробництво будь-яких носіїв для запису програмного забезпечення (або інших даних) на фабричному великотиражному обладнанні будь-якого типу.
1.43. “Комерціалізація” – “підпорядкування діяльності цілям отримання прибутку”.
1.44. “Комерційний рівень” (виробництва, копіювання, “піратства”, тощо) – рівень комерціалізації відповідного виду діяльності. Кількісний та якісний рівень виробництва продукції (в контексті даного закону – виробництва копій носіїв з програмним забезпеченням), що дозволяє виробникові отримати зиск від цілеспрямованої реалізації продукції, достатній для концентрації на відповідній діяльності, як основній або одній з основних.
1.45 “Ліцензія на програмне забезпечення” – форма договору між власником авторських прав (або виключних прав) на програмне забезпечення і кінцевим користувачем. За міжнародною практикою це вид господарської угоди, обов'язки за якою користувач автоматично приймає на себе, користуючись програмним забезпеченням. Всі легальні примірники програмного забезпечення розповсюджуються за тією або іншою ліцензією.
1.46. “Контрафактне (неліцензійне) програмне забезпечення” – програмне забезпечення, що виготовляється та (або) розповсюджується всупереч вимогам ліцензії, застосованої автором (або власником майнових авторських прав) відповідного програмного забезпечення.
1.47 “Придбання (отримання) програмного продукту” – придбання (або отримання, безкоштовне чи інше) ліцензії (права) на використання програмного продукту. (Може (але не обов'язково) супроводжуватись передачею копії програмного продукту на тому або іншому комп'ютерному носії.)
1.48. “Авторський договір” – форма договору про умови використання творів, що охороняються авторським правом. Використання твору допускається не інакше, як згідно договору з автором або його правонаступниками (зокрема власниками виключних прав), за виключенням випадків, регламентованих законом. У сфері програмного забезпечення, на відміну від Ліцензії, яка обумовлює умови поширення окремих екземплярів програмного забезпечення, укладання Авторського договору характерно для відносин “Автор коду програми – фірма-роботодавець або паблішер”.
1.49. “Договір” – термін використовується в тому розумінні, як він застосовується в Цивільному Кодексі України.
1.50. “Відкриті джерела” – в контексті даного Закону – публічно-доступні джерела інформації (в мережі Інтернет, в друкованому вигляді, тощо), де можна вільно отримати вичерпну інформацію щодо Відкритих технічних стандартів, протоколів, форматів даних або Відкритого (Вільного) програмного забезпечення.
1.51. “Паблішінг” – від англ. “publish” – “видавати” – видавнича діяльність в комерційних масштабах, що поширюється не лише на друковані твори, а і на видавництво накладів носіїв з програмним забезпеченням, аудіо- та відеопродукції. Випуск накладів програмного забезпечення як правило провадять паблішери. Паблішерами можуть бути (але не обов'язково є) і великі виробники програмного забезпечення, проте частіше паблішерами виступають спеціалізовані заводи з виробництва лазерних дисків або інших інформаційних носіїв, або спеціалізовані посередницькі та інвестиційні компанії, які вкладають гроші саме в друк та розповсюдження накладу носіїв з конкретним програмним забезпеченням або аудіо- та відеопродукцією, та мають угоду з власником прав на поширення цієї продукції
Термін введено через неадекватність застосування українського терміну “видавник” до процесу випуску партій сучасних носіїв інформації, зокрема цифрової.
1.52. “Паблішер” – фірма або особа, що займається паблішінгом.
1.53 “Зовнішні джерела” (інформації, для суб'єкту державного сектору) – джерела інформації, зокрема і для поповнення баз даних, які безпосередньо не входять до структури відповідного суб'єкту державного сектору.
Стаття 2. Сфера дії Закону
2.1. Суб'єкти державного сектору мають право використовувати будь-які (закриті, Відкриті, проміжні) типи інтелектуальної власності – у спосіб, що не порушує права громадян на отримання державних послуг та на вільне отримання суспільно-важливої інформації, з одного боку, і не порушує умови ліцензій на відповідні об'єкти інтелектуальної власності, з іншого боку.
2.2. Для провадження основної діяльності, зокрема публічних послуг (сервісів) – пріоритетним для суб'єктів державного сектору є використання Відкритих типів інтелектуальної власності – як таких, що не потребують від громадян додаткових фінансових, організаційних, юридичних та інших витрат для користування послугами, що створені та (або) надаються із застосуванням відповідних об'єктів інтелектуальної власності.
2.3. Суб’єкти державного сектору для провадження публічних послуг (сервісів) та створення інформації, що знаходиться в публічному використанні, мають застосовувати Відкриті протоколи та Відкриті формати обміну даних, згідно визначень, даних в статтях 1.19 та 1.20 даного Закону.
2.4. Суб’єкти державного сектору для провадження всіх публічних сервісів та створення інформації, що знаходиться в публічному використанні, мають віддавати перевагу використанню Вільного програмного забезпечення або відповідних Вільних ліцензій на програмне забезпечення, визначених в статті 1.21 – 1.22 цього Закону. Використання для вказаних цілей такого ПЗ, ліцензія на яке надає користувачеві менше прав, ніж ліцензія на Відкрите (Вільне) програмне забезпечення, можливе у випадках та за процедурою, визначених статтею 6 цього Закону.
2.5. Суб’єкти державного сектору для внутрівідомчого використання з юридичних причин мають брати до уваги пріоритетність використання Відкритого (Вільного) програмного забезпечення, визначеного в статті 1.24 цього Закону – у всіх випадках, коли таке програмне забезпечення:
а) наявне на ринку або в прямому доступі;
б) не поступається за профільною для сфери застосування функціональністю “закритому” ПЗ та (або) виграє у “закритого” комерційного ПЗ за співвідношенням “ціна – функціональність”.
2.6. Під час проведення будь-яких державних тендерів на розробку або закупівлю програмного забезпечення обов’язково повинні братись до уваги конкретні програмні продукти, рішення та можливості, що наявні в сфері Вільного програмного забезпечення, зокрема і від вітчизняних виробників ПЗ. Якщо таких у сфері Вільного ПЗ не існує – державний орган, що проводить тендер, керується вимогами статті 6 цього Закону для визначення можливих альтернативних варіантів.
2.7. З метою запобігання ситуації, коли в тендері приймають участь як різні учасники – лише різні дилери одного і того ж програмного продукту (або однієї монопольної компанії-розробника) – проведення будь-яких державних тендерів на розробку або закупівлю програмного забезпечення повинне відбуватись з позицій оцінки в першу чергу функціональності, і далі – якості та вартості різних програмних продуктів.
Це означає, що тендерна документація (або технічне завдання тендерної документації) повинна містити опис функцій та характеристик необхідного програмного продукту без зазначення конкретного виробника або, якщо це за якихось причин неможливо (наприклад, через відсутність у замовника штату, здатного виконати детальний функціональний опис програмного забезпечення) – пряму вказівку на можливість використання програмного забезпечення, аналогічного за функціональністю.
Стаття 3. Об'єкт закону
Охоплює всі суб’єкти державного сектору.
Стаття 4. Галузь застосування
Основна діяльність, господарча діяльність, зокрема і діяльність із надання послуг суб’єктами державного сектору.
Стаття 5. Виконання
5.1. На виконання Указу Президента України N 854/2004 від 1 липня 2004 року "Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" – створити при Верховній Раді України та при Кабінеті Міністрів України міжвідомчу "Громадську Консультативну раду з питань запровадження та використання Вільного програмного забезпечення", що складається з представників спілок розробників Вільного ПЗ, фахівців і консультантів, що працюють у сфері Вільного ПЗ, представників розробників Вільного ПЗ, представників організацій та органів законодавчої та виконавчої влади, що спеціалізовані у галузі інформаційних технологій.
Громадська Рада формується як постійний дорадчий орган, має виключно консультативний статус, і виконує такі функції:
– інформування (за власною ініціативою або в результаті запиту) суб'єктів держсектору про наявність і функціональність Вільного ПЗ для різних сфер застосування;
– Надання інформації (за власною ініціативою або в результаті запиту) про державні потреби у Вільному ПЗ для виробників, інтеграторів Вільного ПЗ (в першу чергу – українських), та широкої громадськості;
– Пошук та підготовка альтернативних пропозицій для державних тендерів по закупівлі ПЗ або інтеграційних рішень в сфері інформатизації та автоматизації держсектору, які відбуваються з порушеннями антимонопольного законодавства (тобто на безальтернативній основі).
5.2. Виконання і контроль за дотриманням закону покладається на Кабінет Міністрів України – у сфері діяльності органів виконавчої влади, Громадську Консультативну раду з питань запровадження та використання Вільного ПЗ (у сфері її інформаційних та консультативних повноважень) – згідно із спільно розробленим планом заходів; керівників технічних та комп'ютерних служб суб’єктів державного сектору, а також керівників установ таких суб’єктів.
Стаття 6. Винятки та захист державних інвестицій
6.1. Використання суб’єктами державного сектору програмного забезпечення, що не відповідає вимогам статей 2.4. та 2.5 цього Закону, можливе при використанні його при веденні господарської діяльності суб’єктом державного сектору, а також у випадках, коли наявною є економічна недоцільність або функціональна недостатність Вільного програмного забезпечення.
6.2. Якщо при виконанні суб’єктом державного сектору своєї основної діяльності (наданні державних послуг) та при діяльності, що є господарською, використовуються активи, складовою або самостійною частиною яких є (або може бути) одне і те ж програмне забезпечення, то приоритетним повинне бути використання Вільного програмного забезпечення.
6.3. Можливість використання “закритого” (“пропрієтарного”) ПЗ встановлюється також для будь-яких наявних, вже спроектованих та таких, що знаходяться у стані проектування систем внутрівідомчого користування, у випадках, якщо загальна сума вже зроблених витрат на відповідне ПЗ (або відповідне інформаційне рішення чи систему), а також перспективних витрат (на термін до 3 років), включно з наявною та розрахованою вартістю володіння, перевищує вартість введення відповідного рішення на базі Відкритого (Вільного) ПЗ, або доводить неекономічність впровадження такого рішення. Можливості, що надаються за цим пунктом, не знімають із суб’єкта господарювання або державної установи зобов’язання дослідження можливих альтернатив у сфері Відкритого (Вільного) ПЗ, та застосування таких альтернатив у випадку їх появи.
6.4. Використання ПЗ, що застосовується для потреб основної діяльності суб’єктів державного сектору (надання державних послуг), але не відповідає вимогам ст. 2.4. цього Закону, та на дату оприлюднення цього Закону вже є складовою або самостійною частиною активів, що використовуються або плануються до використання, рекомендоване лише на протязі часу, що необхідний для досягнення балансової вартості такого активу в розмірі 5% від балансової вартості такого активу на початок експлуатації, без урахування збільшення його вартості в результаті модернізації, поліпшення, добудови і т.і. При досягненні п’ятивідсоткового рівня вартості, невідповідне програмне забезпечення повинно бути замінене на Вільне, якщо існує відповідний функціональний аналог у сфері Вільного ПЗ.
6.5. У випадку, якщо заплановане для використання в основній діяльності суб’єкту державного сектору ПЗ не відповідає вимогам наведеним в ст. 2.4. цього Закону, але за станом на останній день місяця, що передує даті введення в дію цього Закону, вже є складовою або самостійною частиною активів, що створюються (ще не введені в дію), і балансова вартість таких новостворюваних активів не перевищує 5 відсотків від запланованої (кошторисної) вартості активу – суб’єкт державного сектору в рамках своїх повноважень повинен здійснити заміну невідповідного програмного забезпечення на Вільне програмне забезпечення, якщо існує відповідний функціональний аналог у сфері Вільного ПЗ.
6.6. У тому випадку, якщо розрахункова вартість володіння новоствореними активами, що плануються до використання суб’єктами державного сектору при здійсненні їх основної діяльності (наданні державних послуг), та до складу якого входить Вільне ПЗ, перевищує вартість володіння аналогічного активу з використанням невідповідного ПЗ, суб’єкт державного сектору може використовувати інше, ніж зазначено в ст. 2.4. цього Закону ПЗ, дотримуючись порядку, визначеного статтею 6.8. цього Закону.
6.7. У випадках використання невідповідного ПЗ, що наведені в статтях 6.4, 6.5 та 6.6 цього Закону, суб’єкт державного сектору повинен забезпечити засобами використовуваного ПЗ дотримання вимог до стандартів, протоколів та форматів даних, що перелічені у ст. 1.18, 1.19, 1.20, а також вимог статті 6.9 цього Закону.
6.8. У випадку, якщо не існує базованих на Вільному програмному забезпеченні рішень, які задовольняють специфічні потреби, державні установи можуть застосовувати альтернативні рішення. Якщо для рішення проблеми на ринку існує тільки закрите комерційне програмне забезпечення, або таке програмне забезпечення, яке не в повній мірі відповідає вимогам ліцензій на Вільне програмне забезпечення – установа, якій воно необхідно, застосовує відповідний програмний продукту, проінформувавши про це Громадську Консультативну раду з питань запровадження та використання Вільного ПЗ, і дотримуючись вказаного нижче порядку:
6.8.1. В першу чергу відбираються програми, що відповідають критеріям, зазначеним у статті 1.24 цього Закону, окрім можливості подальшого поширення зміненої програми. У цьому випадку дозвіл видається автоматично.
6.8.2. Якщо немає програм зазначеної категорії, перевага повинна бути віддана тим програмам, для яких існує перспективний проект створення аналогу у галузі Відкритого програмного забезпечення. В цьому випадку дозвіл на встановлення застосованого пропрієтарного програмного забезпечення видається автоматично, проте є тимчасовим, і автоматично втратить силу, коли буде розроблено та стане доступним відповідне за функціональністю Вільне (Відкрите) програмне забезпечення.
6.8.3. Якщо немає можливості дотримання і умови за п. 6.8.2 даного Закону – може бути застосоване інше (наприклад, закрите) програмне забезпечення, однак за умови, що автоматичний дозвіл на його встановлення втратить силу через два роки, після чого необхідно буде повторне дослідження ринку і підтвердження відсутності альтернатив для подальшого використання такого програмного забезпечення.
6.8.4. Якщо суб’єкт державного сектору не має можливостей для відповідного самостійного аналізу ринку програмного забезпечення, то факт існування відповідного проекту у галузі Відкритого програмного забезпечення встановлюється, за поданням суб’єкту державного сектору, Громадською Консультативною радою з питань запровадження та використання Вільного ПЗ, що створюється згідно ст. 5 цього Закону.
6.8.5. Якщо після аналізу ринку програмного забезпечення знайдено відповідне ПЗ або рішення у сфері Вільного ПЗ, або ПЗ, близьке за умовами ліцензії до Вільного – проводиться державний тендер згідно Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" та відповідних норм Господарського Кодексу України.
6.9. При застосуванні іншого, ніж Вільне (Відкрите) ПЗ, відповідний суб’єкт державного сектору повинен гарантувати збереження за його допомогою суспільно-важливих, та (або) таких, що знаходяться в публічному користуванні, даних – у відкритих форматах.
Також при застосуванні іншого, ніж Вільне (Відкрите) ПЗ відповідний суб’єкт державного сектору повинен гарантувати, що при доступі до суспільно-важливих даних, які зберігаються в результаті застосування такого ПЗ, для користувачів не виникає необхідності нести витрати на придбання додаткових ліцензій на ПЗ або придбання додаткових копій П3 – окрім звичайних витрат на цифрові носії інформації (зокрема і на доступ до мережі Інтернет).
Стаття 7. Виняткові дозволи для наукових та учбових закладів
Наукові та учбові заклади автоматично отримують дозвіл на використання закритого комерційного ПЗ в дослідницьких цілях (у випадках, коли проведення дослідження безпосередньо пов'язане із використанням виключно конкретної програми, що розповсюджується за закритою ліцензією) – за умови фінансування придбання відповідних авторських прав та (або) ліцензій з власного бюджету, державного бюджету за умов відповідного дозволу, або за умов переданих безкоштовно (як дарунок) майнових авторських прав, ліцензій та (або) ліцензійних копій ПЗ від юридичних чи фізичних осіб, які мають на це право згідно чинного законодавства України.
Стаття 8. Вимоги до установ освіти
8.1. Установи освіти державного сектору зобов'язані використовувати в навчальному процесі відкриті стандарти, та ПЗ, яке у жодний спосіб не потребує додаткової оплати з боку учня.
8.2. Предметом вивчення у загальноосвітніх закладах повинні бути загальні принципи, методи, механізми і логіка функціонування сучасного програмного забезпечення та інформаційних технологій на прикладах різних програмних продуктів – а не інтерфейси користувача (зовнішні форми) конкретних програмних продуктів якогось одного виробника або вузького кола виробників.
Стаття 9. Прозорість винятків
9.1. Інформація про встановлення закритого комерційного програмного забезпечення, що використовується для потреб основної діяльності (і особливо для надання публічних сервісів) суб’єктів державного сектору – повинна зберігатися і публікуватися на сторінках загальнодоступного державного Інтернет-порталу разом із відповідним обґрунтуванням.
9.2. Відповідні дані можна не публікувати, якщо програмне забезпечення придбане суб’єктом державного сектору, діяльність якого пов’язана із національною безпекою (або) обороною, і використовується ним безпосередньо для потреб забезпечення національної безпеки та (або) оборони держави.
9.3. При публікації інформації за пунктом 9.1., та (або, якщо йдеться про сферу оборони на національної безпеки) у відповідному рішенні, мають бути перелічені конкретні обов'язкові умови та параметри, яким повинна задовольняти програма.
9.4. Будь-яка особа, яка вважає, що рішення щодо виняткового використання закритого ПЗ порушує її законні права та інтереси, або законні права та інтереси інших громадян, має право оскаржити таке рішення в терміни та спосіб, визначені діючим законодавством України, та (або) звернутись до Громадської Консультативної ради з питань запровадження та використання Вільного ПЗ – з пропозицією застосування конкретного альтернативного рішення.
9.5. Будь-яка особа, яка вважає, що використання закритого та (або) не стандартизованого програмного забезпечення, відповідних форматів даних та протоколів суб’єктами державного сектору порушує її законні права та інтереси, має право оскаржити таке використання в терміни та спосіб, визначені діючим законодавством України.
Стаття 10. Авторизація, інформування та страхування ризиків у випадку використання рішень, побудованих на основі виняткових дозволів
10.1. У випадку, коли суб’єкт державного сектору використовує інше, ніж Вільне (Відкрите) програмне забезпечення для цілей збереження або обробки даних, база яких поповнюється із зовнішніх для даного суб'єкту державного сектору джерел, – Кабінет Міністрів України (або відповідний суб’єкт державного сектору, якщо він не є підпорядкованим Кабінету Міністрів України) повинен опублікувати на загальнодоступному державному Інтернет-порталі або в державній пресі повідомлення, де роз'яснюються всі безпосередні та потенційні ризики приєднання користувачів до використання такого програмного забезпечення – для кожного з типів можливих застосувань.
10.2. Повідомлення можна не публікувати, якщо відповідне програмне забезпечення придбане або планується до придбання суб’єктом державного сектору, що виконує функції із забезпечення національної безпеки та (або) оборони, і використовується ним безпосередньо у галузі забезпечення національної безпеки та (або) оборони держави.
10.3. На відповідного суб’єкта державного сектору також покладається повне або часткове страхування ризиків, що виникають внаслідок застосування закритого комерційного ПЗ у відповідній установі, зокрема – і за позовами громадян, що постраждали.
Відповідно, угода на придбання закритого комерційного ПЗ у виробника (або дилера виробника) для потреб суб'єкту державного сектору, повинна містити вимоги з повного або часткового страхування відповідних ризиків з боку виробника (дилера виробника) – для зменшення страхових навантажень на суб'єкт державного сектору.
Стаття 11. Відповідальність
11.1. Відповідальність за виконання цього закону покладається на Кабінет Міністрів України у сфері діяльності органів виконавчої влади, керівників технічних та комп'ютерних служб відповідних суб’єктів державного сектору, а також керівників установ таких суб’єктів.
11.2. Порушення цього Закону, якщо воно не призвело до фінансових чи інших втрат, кваліфікується в першу чергу як нецільове використання бюджетних коштів.
Стаття 12. Регламентна норма
12.1. Кабінет Міністрів України (у сфері діяльності органів виконавчої влади) разом з громадською Консультативною радою з Вільного ПЗ – орієнтують відповідні суб’єкти щодо укладання угод на розробку та (або) поставку програмного забезпечення згідно умов цього Закону.
12.2. Кабінет Міністрів України (у сфері діяльності органів виконавчої влади) разом з Громадською Консультативною радою з питань запровадження та використання Вільного ПЗ (в сфері інформаційних та аналітичних повноважень останньої) керують процесом переходу на відповідні програмні системи.
Відділи інформатизації (або відповідні за функціями структурні підрозділи) законодавчої та виконавчої влади, інших суб'єктів державного сектору, з опорою на на інформацію, яку надає Громадська Консультативна рада з питань запровадження та використання Вільного ПЗ та інші експертні групи, протягом року від дати прийняття цього Закону визначає максимально повний перелік критичного для функціонування державного сектору народного господарства комп’ютерних програм, функціональних аналогів яких не існує для розповсюджених операційних систем класу Вільного ПЗ, з метою підготовки замовлення на розробку або трансляцію (портування) таких програм із закритих комерційних операційних систем на Вільні (відкриті) операційні системи шляхом створення відповідних державних замовлень.
Відділи інформатизації (або відповідні за функціями структурні підрозділи) законодавчої та виконавчої влади, інших суб'єктів державного сектору визначають також перелік іншого необхідного програмного забезпечення згідно принципів цього Закону, і протягом 2 років на конкурсній основі, через відкриті тендери легалізують все програмне забезпечення, що використовується в держсекторі.
12.3. Для виконання вимог цієї статті Кабінет Міністрів разом із Громадською Консультативною радою з питань запровадження та використання Вільного ПЗ, відділи інформатизації (або відповідні за функціями структурні підрозділи суб'єктів державного сектору спираються на національні спілки виробників програмного забезпечення – як Вільного, так і пропрієтарного, профільні інститути, експертні групи, і діє на основі наданої ними інформації щодо наявності на ринку та ступеню готовності відповідних рішень у сфері ПЗ.
12.4. З метою збільшення робочих місць у високотехнологічних галузях України, за інших рівних умов (тобто за рівної якості та вартості ПЗ, підтримки користувачів та інших відповідних послуг), пріоритетне право на отримання державних замовлень на розробку, адаптацію, трансляцію комп'ютерних програм мають національні виробники програмного забезпечення.
12.5. З метою збільшення робочих місць у високотехнологічних галузях України, за інших рівних умов (тобто за рівної якості та вартості носіїв та послуг), пріоритетне право на отримання державних замовлень на тиражування й розповсюдження комп'ютерних програм (носіїв з комп'ютерними програмами), а також носіїв з іншими цифровими даними – мають національні виробники відповідних носіїв та національні паблішери.
Стаття 13. Приведення у відповідність інших законодавчих актів
13.1. До вимог цього Закону (зокрема до ст.1 "Визначення термінів") повинен бути приведений Закон України "Про авторське право і суміжні права", в якому на даний момент не визначено жодного іншого юридичного типу інтелектуальної власності, ніж пропрієтарна, і окремими статтями якого унеможливлюється використання Відкритого (Вільного) ПЗ в державному секторі
13.2. До вимог цього Закону (зокрема до ст.1 "Визначення термінів") повинні бути приведені відповідні норми про інтелектуальну власність Цивільного Кодексу України.
13.3. З метою запобігання порушення статей 22, 30, 32, і особливо 41 та 42 діючої Конституції України, запобігання випадкам збоїв у роботі державних установ та державної сфери народного господарства, пов’язаних з вилученнями техніки і програмного забезпечення, так само як і з метою запобігання перешкодам в роботі приватних підприємств – Міністерству юстиції в місячний термін з моменту прийняття цього Закону розробити інструкції для підрозділів МВС, органів податкової служби України та державних інспекторів з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності МОН, які б:
а) унеможливлювали неправомірне розширення практики дій за міжнародними угодами та внутрішніми нормативними документами щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування, фонограм, відеокасет тощо – на суб'єкти, що не є виробниками контрафактної продукції, і непричетні до поширення (паблішінгу) контрафактної продукції, зокрема – і неліцензійного програмного забезпечення;
б) вводили чітке розрізнення між контрафактним та Вільним програмним забезпеченням.
13.4. Будь-які закони та нормативно-правові акти, прийняті з метою регулювання виробництва програмного забезпечення, виробництва носіїв для програмного забезпечення, додержання міжнародних угод з Авторського права, повинні розрізняти, як принципово різні суб'єкти регулювання, принаймні:
– "пропрієтарну" та "Вільну" інтелектуальну власність;
– "пропрієтарне" та "Вільне" ("Відкрите") програмне забезпечення;
– “виробників (промислових виробників) програмного забезпечення”,
– “промислових виробників носіїв з програмним забезпеченням”,
– “промислових виробників носіїв для програмного забезпечення" ("промислових виробників цифрових носіїв)”,
а також “промисловий рівень виробництва”, “комерційний рівень виробництва” та “рівень користувача (кінцевого користувача)”.
Приєднання до міжнародних угод, які не мають такої диференціації, означає необхідність проведення адаптації відповідних угод до місцевих умов на національному законодавчому рівні.
Стаття 14. Прикінцеві положення
14.1. Для приведення у відповідність із Законом України “Про використання Вільних форм інтелектуальної власності, Відкритих форматів та Вільного програмного забезпечення в державних установах та державному секторі господарства” інші закони та нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
14.2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк подати до Верховної Ради України пропозиції про приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом.
Народний депутат УкраїниБорис ОЛІЙНИК
Посвідчення №299
16.05.2005 р.
|
